Намісна ікона "Святий Миколай" і предела

Ікона є частиною іконостасу, що експонується у музеї "Староскварявський іконостас XVI - XVIII ст." Ікона представляє святого Миколая, одного з найшанованіших святих в українській церкві. Його ікони найчастіше розміщувалися у намісному ряді іконостаса, подібно як це бачимо в ансамблі зі Старої Скваряви. В іконописі святого прийнято зображати старшим чоловіком із сивою, короткою, ледь кучерявою борідкою, коротким хвилястим волоссям та високим чолом. Відповідно свого сану Миколая малювали в єпископських ризах. На іконі зі Старої Скваряви він у блакитному підряснику, червоній єпитрахилі, що виглядає з-під світло-сріблястого орнаментованого брокатного фелону. Поверх фелону на плечах одягнений єпископський омофор (нараменник), прикрашений червоними з позолотою хрестами. Біля правого бедра святого бачимо палицю, що є елементом літургійного облачення єпископа (ромбовидний плат, що символізує духовний меч). На ній золотом на червоному тлі, намальований шестикрилий серафим. Цікаво, що святого на іконі зображено фронтально у повний зріст, це було характерним для української іконографії XV‒XVI століть, натомість від початку XVIІ століття святого на іконах частіше зображали у півпостаті. Інша деталь, що є певною даниною іконографії попередніх століть ‒ відсутність митри на голові святого, ця деталь щораз частіше проявляється в іконографії святого від XVIІ ст. Правиця святого піднята в благословенні, а у лівій руці ‒ закрите Євангеліє; довкола голови ‒ німб. Тло на іконі багато прикрашене різьбленим в левкасі (ґрунті) орнаментом і посріблене. Дуже цінним для історії іконостаса є великий фундаційний текст та дата, старанно виписані художником на поземі ікони, у ногах святого. З цього тексту довідуємося, що ікону було виконано 1 травня 1687 року, і її фундаторами були «раби Божі Горніки» (і далі перераховуються імена та прізвища 13 чоловіків) «із жонами своїми». Ймовірно «Горніки» це якесь окреслення мешканців однієї дільниці або присілка Глинська, звідки походить іконостас, можливо ті, які мешкали на горі. У ранніх іконостасах намісні ікони безпосередньо кріпилися на стіну або поміж колони, чи на стовпах передвівтарної перегородки. Під іконами звішувались декоративні тканини. А вже у XVII столітті, коли впливи західного мистецтва були помітнішими, ікони намісного ряду вміщалися у прикрашені різьбою та позолотою рами на цоколях, що формою наслідували римо-католицькі вівтарі. Сам цоколь також називається «пределла» (з італійської ‒ сходинка). І відповідно наслідуючи західну традицію, на пределлах від початку XVII ст. з’являються орнаментальні зображення, часто вони могли імітувати багато оздоблену цінну тканину. А згодом тут вміщали й фігуративні зображення. На пределлі до ікони святого Миколая зображено мотив з розквітлим гранатом. Цей мотив походить зі східного мистецтва. Його часто зображали на коштовних шовкових та оксамитових тканинах, звідти він перейшов у європейське мистецтво і став дуже поширеним в орнаментиці. У християнському мистецтві набув значного поширення і через своє символічне значення ‒ єдність багатьох в одному, єдність усіх вірних у Бозі, у Церкві.