Частина композиції Розп'яття з пристоячими

є частиною іконостасу, що експонується у музеї "Староскварявський іконостас XVI - XVIII ст." Опис: Традиція увінчання іконостаса Розп’яттям ймовірно має давню традиції, проте, матеріалу, який би це підтверджував, недостатньо. Однак подібне завершення виглядає доволі логічним, крім того має певні збережені аналогії в середньовічному мистецтві Західної Церкви, де Розп’яття вміщувалось над балкою під аркою святилища (приблизно в тому місця де у Східній Церкві передвівтарнаперегородка). Найдавніші українські ікони Розп’яття, що могли розміщуватись на завершенні іконостаса походять з XV століття. Як правило такі ікони мальовані на суцільній дошці, де було зображено саме Розп’яття Господнє та постаті пристоячих. Серед пристоячих зображали апостола Івана, іноді поруч з сотником Лонгином, а з протилежного боку Богородицю, також іноді зі святими жінками (Марією Магдалиною, Марією Яковою, Саломією та ін.). Така прямокутна ікона розміщувалась на завершенні іконостаса і кріпилася над ним до стіни, що відділяла святилище від храму вірних. У храмах пізнішого часу, приблизно від початку XVI століття, щораз частіше така стіна не була суцільною, а мала аркоподібний просвіт на святилище. Тоді завершення іконостаса входило у просвіт арки, і, ймовірно, саме тоді виникла ідея виконувати Розп’яття з пристоячими на завершенні іконостасів на дошці вирізаній по силуету. З того часу, властиво, походить багато подібних композицій. В Староскварявському іконостасі на середину XVI століття ікона Розпяття була виконана в давнішій традиції на суцільній дошці (зараз ця ікона знаходиться в Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького), але з якоїсь причини в середині XVIII століття її замінили на композицію, яку зараз тут можемо оглядати. У центрі групи знаходиться Розп’яття. Тло хреста щедро оздоблене вирізьбленим в левкасі орнаментом і посріблене. Вгорі над хрестом характерної форми табличка з акронімом напису, який з наказу Понтія Пилата був уміщений на хресті Ісуса ‒ ІНЦІ (Ісус Назаритянин ‒ Цар Іудейський). Сама табличка з боків завершується роздвоєними кінцями. Під постаттю Розп’ятого зображено череп з кістками. Традицію його вміщення на Розп’ятті можна відчитати у різний спосіб. З арамейської назва гори Голготи, на якій був розіп’ятий Христос, перекладається як «череп». За однією з легенд на ній похований Адам, і череп на Розп’ятті це якраз череп Адама. Інше пояснення назви може бути таким, що тут було місце страти, відповідно черепи й кості тут були не рідкісною знахідкою. Саме Розп’яття зі Староскварявського іконостаса дуже нагадує Розп’яття з Жовківського іконостаса (1697‒1699 років) Івана Рутковича (схожий принцип орнаментування хреста, форма таблички, карнація тіла розіп’ятого Ісуса та ін.), що вказує на значний вплив художника і його творів на наступні покоління жовківських майстрів. Обабіч Розп’яття знаходяться дві групи постатей. Ліворуч ‒ пристоячі жінки, праворуч ‒ св. апостол і євангелист Іван та сотник Лонгин. В іконографії немає чітко виробленого канону скільки і хто з жінок зображалися у цій сцені. В деяких прикладах бачимо лише Богородицю, інколи з Марією Магдалиною, а у розширеній версії це можуть бути й інші жінки, загалом три-п’ять осіб. З протилежного боку обов’язково зображали апостола Івана, бо про нього (як і про Богородицю) чітко згадують євангелисти. Але інколи поруч зображали ще Лонгина, який за переказами керував стратою Ісуса, пробив його груди списом, та пізніше розкаявся і увірував.