Намісна ікона Спаса

Ікона є частиною іконостасу, що експонується у музеї "Староскварявський іконостас XVI - XVIII ст." Якщо з іконографією ікон Богородиці в намісному ряді українських іконостасів дослідники сходяться в думках, що тут, як правило, розміщувалась ікона Богородиці Одигітрії з похвалою (зображеннями пророків на полях ікони), то з іконою Спаса версії розходяться. Справа в тому, що порівняно з іконами Богородиці, збереглось надто мало ікон Спаса, а саме ‒ вони збереглися у різних іконографічних варіантах. Є ікони Спаса в ріст (інколи з півпостатями Богородиці та Івана Предтечі обабіч німба Христа), ікони Спаса у півпостаті з апостолами на полях, ікони Спаса Пантократора (сидячого на престолі), Спаса в Славі (в оточені ангелів та символів Євангелистів), та інші поодинокі варіанти іконографії Ісуса Христа. Тому виникає питання, як виглядала парна до Богородиці ікона Спаса в іконостасі? Але так видається, що могли бути різні (вище перелічені) варіанти, а також, що в окремих вівтарних перегородках її могло й не бути, а парною до Богородиці могла слугувати храмова ікона (ікона покровителя храму або свята, якому храм посвячений). У кожному разі, від початку XVII ст. в українських іконостасах переважає іконографія Ісуса Христа, зображеного у півпостаті, саме така, яка представлена в іконостасі зі Старої Скваряви: Христос у багряному хітоні, поверх якого блакитний гіматій, одяг оторочений золотистою каймою; правиця піднята перед грудьми в благословенні, лівицею Ісус притримує розкрите Святе Письмо на тексті Євангелії від Матея (10: 32-34). Лик Христа зображений чітко фронтально, характерним «знаком часу» є великі виділені вуха (така особливість є притаманною для стилістики іконопису XVII століття). Довкола голови Ісуса ‒ хрещатий німб з вписани літерами Ο WΝ (в перекладі з грецької одне з імен Бога ‒ Сущий, Той що Є). На різьбленому орнаментованому та срібленому з імітацією позолоти тлі в прямокутниках закомпоновані літери з монограми Христа: ΙΣ ΧΣ. Це типова для цього часу іконографія, що може різнитися хіба деталями: розташуванням благословляючої правиці Ісуса, і як складені пальці на руці, як ліва рука притримує книгу, чи книга відкрита, чи закрита. Якщо відкрита, то на якому фрагменті Святого Письма. Від початку XVII ст. в українських іконостасах під намісними іконами з’являються пределли, спершу орнаментальні, а від середини століття й фігуративні, із зображеннями сцен зі Святого Письма, або житія святих. Пределли не сформувалися в самостійний горизонтальний ряд іконостаса, як інші ікони, а радше служили доповненнями до намісного ряду. Сюжети які там малювались, символічно або наративно продовжували зображене на намісній іконі. Саме таку ситуацію маємо і в іконостасі зі Старої Скваряви. Пределла «Передача ключів св. Петрові» розміщена під намісною іконою Спаса. Як і у випадку пределли з зображенням Мойсея перед Неопалимою купиною, вона тематично пов’язана з намісною іконою, на якій зображено Христа, що сидить на підвищенні. Він благословляє св. Петра та вручає йому два ключі (в традиції це ключі від Неба і від Пекла), сам св. Петро зображений як пастух серед овець. Він шанобливо стоїть навколішках, з покірно складеною на грудях рукою, у другій тримає пастирський посох. Сюжет ікони побудовано на двох фрагментах Святого Письма: перший ‒ коли Христос говорить Петрові про владу яку він йому дає відпускати гріхи: «ключі тобі дам від Царства Небесного, і що́ на землі ти зв’яжеш, те зв’язане буде на небі, а що́ на землі ти розв’яжеш, те розв’язане буде на небі» (Матея 16: 19); другий фрагмент (Івана 21: 16-17) пояснює чому св. Петра тут зображено як Пастуха з вівцями, саме у ньому оповідається, що після воскресіння Христос явився учням і тричі запитав св. Петра чи любить він його, і наказав пасти ого вівці. Цей фрагмент Святого Письма автор ікони написав (не дослівно) у верхньому лівому куті ікони. Як і на іншій пределлі, композиція ікони також запозичена із західного графічного взірця. Дата виконання ікони ‒ 20 серпня 1685.